Іван Франко КАМЕНЯРІ (Камнеломы) | Леворадикал

Іван Франко КАМЕНЯРІ (Камнеломы)

Камнеломы

КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.»

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Подпишитесь на нас в telegram

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
[1878]

КАМНЕЛОМЫ

Я видел дивный сон — как будто предо мною
Глухие, дикие раскинулись края;
И я стою там, цепью скованный стальною,
Перед огромною гранитною скалою,
А рядом — тысячи таких же, как и я.

Лоб каждого печаль и жизнь избороздили,
И жар святой любви из наших льётся глаз,
И словно змеи, цепи каждого обвили,
И все мы плечи вниз, к земле самой склонили,
Как будто груз какой-то тяжкий давит нас.

У каждого в руках железный тяжкий молот,
И голос грозный сверху нам, как гром, гремит:
«Ваш долг — крушить скалу! И пусть ни жар, ни холод
Вас не смутят; терпите труд, мученья, голод —
Но камень этот вами должен быть разбит!»

Мы слышали приказ. И молоты поднялись,
И время подвига тяжёлого пришло,
И в тысячи сторон осколки разлетались —
Так в этот камень наши молоты вгрызались,
Круша отчаянно гранитное чело.

Как водопада рёв, как в битве скрежет стали —
Таков был молотов тяжёлых наших глас.
И пядь за пядею мы место добывали;
Хотя осколки жизнь у многих забирали —
Мы дальше шли; и не страшило это нас.

И знали мы, что этими руками
Мы разобьём скалу и раздробим гранит,
Что кровью нашею и нашими костями
Проложим путь прямой, и тем путём за нами
Придет добро, мир правда озарит.

И то, что славы нам не будет — тоже знали,
И что забудут все про труд кровавый сей;
Мы — чтобы люди сей дорогой зашагали —
Должны пробить её, пока мы не упали;
И наши кости здесь улягутся под ней.

Но славы средь людей мы вовсе не желали —
Ведь не герои мы, не богатырский род;
Нет, мы невольники — хоть добровольно взяли
Мы эти узы. Мы рабами воли стали.
Мы камень ломим, чтоб другие шли вперед.

И знали мы, что где-то там, вдали, на свете,
Что брошен нами ради пота, ради пут,
О нас льют слёзы жёны, матери и дети;
Там все друзья, там все враги — и те, и эти, —
И нас, и наш удел, и дело всё клянут.

Мы знали то. У нас не раз душа болела,
И сердце рвалось от тоски и от разлук,
Но — слёзы, ни печаль, и ни страданья тела,
И ни проклятья нас не отвлекли от дела,
И молота никто не выпустил из рук.

Вот так мы все идём, святою мыслью слиты,
И те же молоты в руках у нас сейчас;
Пускай мы прокляты и миром позабыты —
Глядите, сквозь скалу пути уже пробиты,
И счастье в мир придёт — когда не будет нас.

пер. С.Шоргина

Другие записи из рубрики...

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Подробнее:
Всеобщий трудовой союз Туниса (UGTT) организовал демонстрацию напротив французского посольства

15 апреля французская компания Latélec беспричинно уволила пять работниц, 3 из которых были активистками профсоюза. С 2010 года  трудовой союз Туниса находится под ударом, а его члены  подвергаются систематическим антипрофсоюзным репрессиям, в том числе подкупам,...

Закрыть